Ожиріння: визначення, критерії та сучасні парадигми

1.1

Визначення ожиріння. Глобальна епідемія

Ожиріння — це складне хронічне рецидивуюче захворювання, що виникає внаслідок взаємодії генетичних, нейробіологічних, поведінкових та зовнішніх факторів.

Це не просто наслідок «слабкої волі» чи способу життя. Його розвиток залежить не лише від харчування або фізичної активності, а й від спадковості, роботи центрів регуляції апетиту, способу життя та загальних умов навколишнього середовища.

Протягом останніх десятиліть проблема ожиріння набула глобального масштабу. На ситуацію впливають підвищення продовольчої безпеки, соціально-економічний розвиток, зміни в раціоні, рівні фізичної активності, суспільній та індивідуальній поведінці, а також глобалізація й індустріалізація систем харчування. У результаті сформувалося середовище, яке дедалі більше сприяє розвитку ожиріння. За даними ВООЗ, сьогодні понад 1 мільярд людей у світі живуть з ожирінням, а поширеність зростає майже в кожній країні.

Найпоширенішим і зручним скринінговим інструментом є індекс маси тіла. Водночас одного ІМТ недостатньо для встановлення діагнозу на рівні окремої людини.

Сучасні підходи вимагають підтвердити надлишок жирової тканини за допомогою окружності талії, співвідношення талії до зросту або прямого вимірювання складу тіла, а також оцінити функцію органів.

У 2024–2025 роках були запропоновані дві нові рамки діагностики: EASO та комісії The Lancet Diabetes & Endocrinology. Вони виходять за межі оцінки лише за ІМТ.

1.2

Індекс маси тіла

Ожиріння — це аномальне або надмірне накопичення жиру, що становить ризик для здоров’я. Для популяційного скринінгу використовують індекс маси тіла:

ІМТ = вага (кг) / зріст² (м²)

Ваш показник

22,9 Нормальна маса тіла

Зріст

см

Маса тіла

кг

ІМТ — орієнтир, а не діагноз. Розрахунок відбувається тільки у вашому браузері; дані нікуди не надсилаються. Для дітей і підлітків використовують інші критерії.

Категорії ІМТ для дорослих за критеріями ВООЗ

ІМТ, кг/м²	Категорія
< 18,5	Недостатня маса тіла
18,5–24,9	Нормальна маса тіла
25,0–29,9	Надмірна маса тіла
30,0–34,9	Ожиріння I ступеня
35,0–39,9	Ожиріння II ступеня
≥ 40,0	Ожиріння III ступеня (тяжке)

Важливо

Порогові значення для дітей, підлітків і немовлят визначають інакше — за перцентилями або Z-скорами відповідно до віку й статі. Для людей азійського походження ризик-асоційовані пороги можуть бути нижчими.

1.3

Чому лише ІМТ недостатньо: антропометрія

ІМТ не розрізняє жирову й м’язову масу та не показує розподіл жиру. Оцінка лише за ІМТ може як недооцінювати, так і переоцінювати ожиріння та надавати недостатньо інформації про здоров’я окремої людини.

Дві людини з однаковим ІМТ можуть мати різний ризик. Тому сучасні підходи додають антропометрію та, за потреби, пряме вимірювання складу тіла.

01

Окружність талії

Це маркер вісцерального жиру. Для людей європейського походження підвищений ризик пов’язують з окружністю ≥ 94 см у чоловіків та ≥ 80 см у жінок; значно підвищений — ≥ 102 см та ≥ 88 см відповідно. Порогові значення залежать від популяції. Для низки азійських популяцій застосовують нижчі орієнтири — приблизно ≥ 90 см у чоловіків та ≥ 80 см у жінок.

02

Співвідношення талії до зросту

Простий показник абдомінального ожиріння. Порогом підвищеного ризику в сучасних європейських рекомендаціях вважають значення понад 0,5.

03

Додаткові вимірювання

Співвідношення талії до стегон, DXA та біоімпедансометрія можуть використовуватися для уточнення складу тіла у складних випадках.

1.4

Ожиріння як хронічне захворювання

Ожиріння визнане хронічним, рецидивуючим і прогресуючим захворюванням, а не «косметичною проблемою» чи простим наслідком поведінки.

World Obesity Federation розглядає ожиріння як хронічний хворобливий процес із дисрегуляцією апетиту, порушенням енергетичного гомеостазу та складними метаболічними розладами.
Ця позиція узгоджується з рішенням Американської медичної асоціації, яка у 2013 році визнала ожиріння захворюванням із численними патофізіологічними аспектами.

Практичний наслідок

Ожиріння потребує тривалого, а іноді довічного лікування. Рецидив після припинення терапії є очікуваною властивістю захворювання, а не «провалом» людини.

1.5

Нова парадигма: «доклінічне» та «клінічне» ожиріння

ІМТ сам по собі не відповідає на питання, чи є структурні або функціональні зміни в органах і тканинах. Тому у 2024–2025 роках були запропоновані підходи до діагностики та стадіювання, які враховують не лише масу тіла.

The Lancet Commission · 2025

Два кроки діагностики

Крок 1

Підтвердити надлишок жирової тканини

За допомогою ІМТ і щонайменше одного антропометричного критерію; щонайменше двох антропометричних критеріїв незалежно від ІМТ; або прямого вимірювання жиру за допомогою DXA чи біоімпедансометрії.
Крок 2

Визначити клінічний стан

Доклінічне ожиріння означає надлишок жиру зі збереженою функцією органів. Клінічне ожиріння — хронічне захворювання з дисфункцією органів або тканин, спричиненою надлишком жирової тканини.

EASO · 2024

Діагностика і стадіювання поза чистим ІМТ

Європейська асоціація з вивчення ожиріння пропонує визнавати ожиріння при ІМТ ≥ 30, а також у дорослих європейського походження при ІМТ ≥ 25 у поєднанні зі співвідношенням талії до зросту понад 0,5 та наявністю медичних, функціональних або психологічних порушень чи ускладнень.

Нові терміни

Поняття «доклінічне» та «клінічне» ожиріння запропоновані у 2025 році й лише входять у клінічну практику.

1.6

Патофізіологія: чому це не «просто переїдання»

Маса тіла регулюється складною нейроендокринною системою зі зворотним зв’язком між жировою тканиною, кишківником і гіпоталамусом. При ожирінні ця регуляція порушується.

Лептин

Гормон жирової тканини, який сигналізує мозку про достатні запаси енергії та сприяє зменшенню апетиту. При ожирінні може розвиватися лептинорезистентність: рівень лептину високий, але чутливість мозку до його сигналу знижена, тому відчуття ситості формується менш ефективно.

Грелін, або леноморелін

Гормон, який виробляють ентероендокринні клітини шлунково-кишкового тракту, особливо шлунка. Він стимулює апетит перед їдою: рівень зазвичай найвищий до прийому їжі та поступово знижується після нього. Грелін також впливає на моторну активність шлунка і секрецію шлункового соку.

GLP-1, PYY і GIP

Гормони кишківника, які беруть участь у регуляції енергетичного балансу після їжі. GLP-1 і PYY посилюють відчуття ситості, знижують апетит та уповільнюють спорожнення шлунка. GIP переважно стимулює секрецію інсуліну у відповідь на прийом їжі та разом із GLP-1 належить до інкретинів.

На систему інкретинів спрямована дія частини сучасних препаратів для лікування ожиріння та цукрового діабету. Окремий матеріал про медикаментозну терапію буде опубліковано після медичного рецензування.

Жирова тканина

Це ендокринний орган, який секретує біологічно активні речовини — адипокіни, зокрема лептин, адипонектин і резистин. При ожирінні жирова тканина може сприяти хронічному низькоінтенсивному системному запаленню. Воно є одним із механізмів зв’язку ожиріння з інсулінорезистентністю, цукровим діабетом 2 типу, серцево-судинними захворюваннями та іншими метаболічними порушеннями.

Концепція «set point»

Це концепція маси тіла, яку організм «захищає». Після її зниження активуються компенсаторні механізми: посилюється голод і зменшуються витрати енергії. Це пояснює схильність до рецидиву та обґрунтовує потребу в тривалій терапії.

Далі

Наступні матеріали

Розділ 2 уже доступний як редакційна версія. Наступні теми будуть опубліковані лише після підготовки повного тексту та медичного рецензування.

02

Ожиріння та пов’язані захворювання

03

Цукровий діабет і ожиріння

04

GLP-1 та ожиріння

05

Показання до терапії GLP-1

06

Підготовка до старту терапії GLP-1

Джерела

Ожиріння: визначення, патофізіологія, критерії та парадигми